Справжня українська хата-мазанка

3Ця хатина – не тільки історичний центр нашої садиби. З надзвичайним натхненням ми почали її обережно ремонтувати, щоб не нашкодити старовинній, майже віковій побудові. Поступово вона ніби прокидалася від сну: яскравішала вікнами в рушниках, вишивками, макітрами і домотканими ряднами…

Неможливо передати ту радість, коли відкриваєш рипучі важкі двері з клямкою і потряпляєш у світ своїх пра-пра-прадідів. Від низеньких дверей (не тільки, щоб берегти тепло, але щоб і басурмани вклонялися…) видно покуть з іконою Спасителя і рушниками.

Прижилися на стінах, полицях, у старорежимному (так казала моя бабуся) буфетику речі, які привезли нам знайомі, родичі, гості, які вдруге-втретє приїздили до нас. Вони побажали, щоб усі ці старожитності не потонули у віках, щоб їхні онуки і правнуки змогли побачити все це розмаїття нашого рідного українського побуту.

Ця мазанка – душа нашої садиби. Але там не тільки все старовинне і символічне, і гарне, полотняне, глиняне, рукотворне. Є кімнатка, де я працюю над смаколиками, і не просто стравами, а за давніми рецептами. Це і гастрономічний центр садиби.

Ми прагнули зберегти чудовий глиняний будиночок, тому легенько відремонтували пічку (не піч, на жаль). Досі не міняємо його зовнішній вигляд: колись господарі білі стіни покрили зовні цементовою “шубою”, щоб дощі не оббивали глиняну поверхню, а очеретяний дах замінили шифером. Але і в такому декорі наша хатина привітна і тепла, добрими старими віконницями дивиться на сучасний світ.

Наша хатина – машина часу. Не жартую! Вона налаштовує гостей на спогади про дитинство, про рідню і обійстя, яких вже немає на світі… Тоді господарі з оповідачів перетворюються на тих, що слухають.

Через деякий час ми дізналися, що першою господинею цієї хатини була жінка на ім’я Марія. А потім вона у поважному віці продала цю хату і поїхала жити до дітей у місто. Може тому так личить нашій садибі ім’я – Марійкина?