Масляна-Колодія на Херсонщині: рідне і дуже українське свято

Жіночки с.Іванівки святкують Колодія у світлиці Марійкиної садиби

Жіночки с.Іванівки святкують Колодія у світлиці Марійкиної садиби

Вже десять років минуло, як ми з чоловіком знову стали сільськими мешканцями, почали у своїй садибі приймати гостей на свята і відпочинок. Масляна – найперше свято, яке ми збирали по крихітках, розшукували живі фрагменти по інших місцевостях. Від троюрідного брата Володимира я почула розповідь про святкування Масляної – Колодія, на Херсонщині: рано-вранці він ще дрімав у ліжку, а кілька жінок співаючи і сміючись забігли у кімнату, прив’язали йому до ноги й до бильця ліжка колодку, так що не міг піднятися; потім його матері довелося поставити сусідкам могорича, щоб відв’язали хлопця. Це було 1965 році у селі Краснознам’янці Голопристанського району.

Спочатку на Масляну ми хотіли просто розважити гостей. Але дійство видалося настільки цікавим і багатошаровим, що ми захотіли дізнатися про нього більше. Так з року в рік від механічно виконаного сценарію ми йшли до розуміння цього свята. Пропоную його на ваш розсуд.

На порозі нового року (14 березня – до 15 століття) люди завжди  прагнули звільнитися від усього зайвого, непотрібного і негативного, яке накопичилося протягом 12 місяців: старих речей, залишків господарських матеріалів. А також – від сварок, негативних ситуацій.

Починали готуватися до новоліття заздалегідь. Виявляється, саме межа між зимою та весною була цим важливим підготовчим періодом у наших пращурів. Поступовою відмовою від важкої їжі готували організм до економного споживання і витрати енергії, спокутуванням гріхів сподівалися на добру долю наступного року. Потім наступав піст, який мав допомогти людині відновитися, згармонізуватися духовно і тілесно, щоб жити далі у тісній взаємодії з Природою, яка знову відроджувалася навесні. Саме ця взаємодія забезпечувала не лише гарний урожай і приплід у господарстві, а й душевну рівновагу, добрі стосунки в родині і суспільстві, розвиток особистості. Масляний тиждень був періодом перезавантаження людського життя на старті кожного наступного року.

Міцна колодка для кремезного чоловіка Олександра

Міцна колодка для кремезного чоловіка Олександра

У різних куточках України свято називається по-різному. Назви свята або окремих днів цього тижня походять від окремих фрагментів і атрибутів Масляної. Перші згадки про нього датуються ІV ст. н.е.. Масна, Колодій, Туриця (бо святкували на тижні день Велеса, покровителя биків – турів) – найдавніші назви Масляної.

Пущення, Запусти, Сиропусний тиждень, Сиропуст, Сирна неділя, Загальниця – назва пішла від заборони цього тижня на м’ясну їжу і дозвіл споживати молочні продукти: молоко, маслянку (сколотини), сир, вершкове масло, вершки, сметану. Вареники на Масляну годиться варити щодня:”Вареники доведуть, що і хліба не дадуть!”

Також можна було вживати рибу, яйця.

На Херсонщині, як ми дізналися, улюбленими стравами були ще бабка з локшини і сиру, з ізюмом, кишмишем.

Заговини, Ніжкові заговини – назвали від звичаю варити в понеділок холодець зі свинячих, курячих або баранячих ніжок До неділі залишали кісточки, якими ворожили на долю: якщо долетить до цілі, то загадане збудеться.

Масляна, Масниця, Чорна неділя, Пущена неділя, Волочильна неділя – назва останнього дня святкового тижня, коли прощалися з молочними стравами, гарно присмаченими маслом, вершками, сметаною. Також добре вимивали посуд від скоромної їжі, готувалися до посту.

Бабське свято, Бабський тиждень – бо цілий тиждень жінки не працювали, веселилися, збиткувалися над чоловіками, які повинні були виконувати всі їхні забаганки.

Слухайте, а навіщо нам те 8 березня? Все давно вже придумали...

Слухайте, а навіщо нам те 8 березня? Все давно вже придумали…

Малюнок знаменитого етнографа О.Найдена лялька-Колодій

Малюнок знаменитого етнографа О.Найдена лялька-Колодій

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Колодій, Колодка – називали за  атрибутом свята – дерев’яним поліном або гілкою (могло бути чищене або з гілочками, інколи малювали-вирізали йому риси обличчя).

Ось такий поденний розклад свята, яке може мати відмінності у різних місцевостях України:

ПОНЕДІЛОК – Ніжкові заговини. Зранку заміжні жінки збиралися або у шинку, або у когось вдома, або в гостях у попаді, і приносили з собою частування. Розігрували сценку з Колодієм: раптом це поліно-Колодія одна з них клала на стіл, всі раділи, що він народився.  Навіть могли жартівливо імітувати пологи. Потім сповивали його пелюшками, прикрашали стрічками, частувалися наливкою за його народження, співали родильні пісні. Якщо заходив у шинок чоловік, в’язали йому дерев’яне поліно і не відв’язували, поки не пригостить. Коли йшли додому, залишали Колодія на столі. Протягом року існував звичай збиратися і проводити день жіночою громадою – понеділкування. Навіть свекруха не мала право заборонити це невістці. Бо перед тим, як дати згоду на шлюб, дівчина запитувала хлопця, чи дозволить він їй понеділкувати. За його незгоди дівчина мала право відмовити в одруженні.

У шинку 19 століття

У шинку 19 століття

Вареники – Божі хваленики: всі хвалять, та не всі варять.

Вареники – Божі хваленики: всі хвалять, та не всі варять.

 

ВІВТОРОК.  Після гуляння в шинку всі виходили на вулицю, де відбувалися веселі забави, співи, жарти, які тривали майже весь день. В цей день Колодія хрестили, приспівуючи:«Щоб такий був багатий, як кожух волохатий».

СЕРЕДА. ЇЇ називали “бабською”, “білою”, “веселою”, “молочною”. Знову веселилися і справляли похрестини Колодія. Жінки жартували над дівчатами, які засиділися неодруженими:“Ложки, тарілки погоріли, А вже наші дівчата заговіли”.

ЧЕТВЕР. День багатий на обрядові дійства, за виконання яких найбільше відповідали жінки. У четвер Колодій разом з усім людом “справляє Масляну”, а потім помирає. Але забави не припинялися, жінки піднімали чарки, “щоб телята водились і масло не гіркло”

 

Ой, випий, випий маєш за кого Пристало серце моє до твого!

Ой, випий, випий маєш за кого Пристало серце моє до твого!

Веселий танець зі ступками і макогонами

Веселий танець зі ступками і макогонами

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

П’ЯТНИЦЯ. Вшановували Святого Власія (Велеса), покровителя домашньої худоби. Весело справляли похорони Колодія. З нагоди його похоронів сходилися і співали: 

“Ой умер Колодій, бо слабий був.

Бив жінку, бо дурний був.

Ой зійдіться, молодиці, поховайте на границі

Колодія.”

 

Молоді пари ходили в гості до тещі з хлібом-сіллю і подарунками. За святковим столом зять виголошував побажання, переважно жартівливого характеру:”Пийте, люди, по повній чарці, щоб у моєї тещі горло не пересихало!”

На Херсонщині в цей день відзначали Бабський празник. Жінки святкували, розважалися і випивали – “замочували корови, щоб були лагідними”. Повернувшись додому,  вони днищами (пристрій, для прядіння) били своїх чоловіків, «щоб лагідними були».

СУБОТА. Колодія оплакували, поминали, голосили:«Я на тебе, Колодію, Положила всю надію, А тепер, Колодачу, Як не бачу, чуть не плачу!»

НЕДІЛЯ. Жінки цього дня “волочили колодку”: велике поліно тягнули за собою вулицею, заходили у на подвір’я, де жили неодружені (а вже на порі) хлопці і дівчата і прив’язували дітям і батькам колодку. Отримавши в кошик пригощання, йшли по селу далі. Таким чином сільська громада спонукала молодь до створення подружніх пар. Бо жити не в парі вважалося неправильним, а довге парубкування чи дівування не віталося. Дерев’яний Колодій символізував маленьку частинку від великого родового дерева – Дерева життя, в якому кожне відгалуження, кожний листочок чи плід мали значення.

Суботні розваги Масляної

Суботні розваги Масляної

Щоб ми жили, як вареники в маслі!

Щоб ми жили, як вареники в маслі!

 

Молодь збиралася на останні вечорниці, зносили харчі в «складку», запрошували музик й влаштовували танці, адже надалі, в піст, розважатися вже не дозволялося.

Не пускає мене мати

На вулицю погуляти,

А хоч пустить, то пригрустить:

— Іди, доню, не барися:

У сінечки та й вернися!

Бо на дворі піст наступає,

А хто його проскаче,

Той Великодня не побаче…

Парубки в цей день могли перетанцювати з усіма дівчатами. Хлопці жартували – прив’язували поліно або корч до ручки дверей, підпирали палицями хвіртки, щоб дівчата не могли вийти з дому. Дівчата ж чіпляли парубкам колодку — хусточку, квітку або гілочку, прикрашену стрічками, за що отримували від хлопців викуп, а на Великдень — ще й подарунок. Увечері хлопці кидали куль соломи на землю або на кригу, підпалювали її. Могли обмотати цією соломою дерев’яну основу, щоб споруда була схожа на кострубату чоловічу постать, звідси і назва – Коструб. Всі веселилися біля вогнища, кидали в нього старе взуття, лахміття, уламки коліс або кошиків. Нехай старе зникне, а прийде нове і гарне!

Масляна, повернися!

До Великодня простягнися,

Від Великодня до Петра,

А від Петра та до тепла…

Звісно, до закінчення Великого посту заборонялися галасливі веселощі, але молодь вже з вечорниць у хаті переходила до спілкування на свіжому повітрі – на колодках – складених біля подвір’я стовбурах.

В цей день готують святкову вечерю, запрошують родичів.

Відтак, завітавши зранку до сусіда чи родича, пропонували таку мирову:

– Прости мені! – низько вклонившись, звертався сусід до сусіда.

– Бог простить, – відказував господар чи господиня.

– І вдруге прости !

– Бог простить!

– У втретє прости!

– Бог простить!

Знаменита "Макітерка" святкує Колодія. Драмтеатр, Херсон, 2012.

Знаменита “Макітерка” святкує Колодія. Драмтеатр, Херсон, 2012.

Після цих діалогів, які не розповсюджувалися лише на дітей, люди цілувалися, а якщо й ні, то все ж вважали, що заподіяна перед цим кривда втрачала гріхотворну суть. Такий звичай віками сприяв полагодженню різноманітних конфліктів між людьми, як кажуть зараз, розряджав стресогенну атмосферу, котра в повсякденному житті не була рідкістю. Недарма мудре народне прислів’я стверджувало: “Не вічно ж носити камінь за пазухою”.

На кінець дня веселощі згасали. Всі чекали понеділка, який звався жилавим або чистим. Господині не готували обіду у цей день, а пекли коржики з муки і води – жиляники. Їх споживали з хріном – щоб були сильними у праці, “жилавими”. Також цей день називали “полоскозуб”. Треба було горілкою добре “полоскати” у роті, щоб нічого скоромного між зубами не залишилося. Вважали, що у піст нечистий буде тягати ці крихти з рота і витягне зуби.

В народному календарі є певні дні, які мали заборону на інтенсивну працю, вихід за межу садиби, спілкування з людьми окрім родини – боялися, щоб нічого лихого не трапилося. Такими днями був день Касіяна, Благовіщення і Жилавий понеділок, яким починається Великий і найсуворіший піст.

Дівчатам колодки, щоб хлопці в'язалися

Дівчатам колодки, щоб хлопці в’язалися