events

Кожне українське народне свято має свою філософію, символіку, атрибутику. Нам цікаво про це дізнаватися і влаштовувати свята.

Кожне українське народне свято має свою філософію, символіку, атрибутику.

Нам цікаво про це дізнаватися і влаштовувати свята.

Щиро вам скажемо: традиційні українські свята, які ми успадкували від наших дідусів і бабусь, не менш цікаві, ніж закордонні хелоувіни чи вигадані продавцями сувенірів дні закоханих.  Вже багато років ми збираємо по зернятку все, що є правдиве і цікаве про народні обряди, звичаї, які формували свідомість, смаки і звички наших прадідів. Хто бажає – розкажемо всі деталі обряду чи звичаю і навіть запропонуємо взяти в ньому участь.

В нашій сільській садибі для вас готуємо костюми для обрядодійств, майструємо традиційні  інтер`єрні прикраси та інші атрибути свят. І звичайно ж – смаколики до  святкового столу. Свято – цілий комплекс цікавинок. Це нет просто вільний від роботи час. Але у свято ми трудимося емоційно, духовно. Бо саме у святковий час ми проявляємо себе і як особистість, і як член колективу. Хіба ж цікаво щось святкувати на самоті? І кожний колектив поціновує особистість, яка радо приймає участь у загальному дійстві. А нам завжди подобається дарувати гостям наші народні свята, бо це часточка нашої рідної української спадщини.

Освяченя води і свічок

Освяченя води і свічок

СТРІТЕННЯ, 15 лютого

15 лютого Зима зустрічається з Літом – СТРІТЕННЯ. Про це свято небагато відомо у нашій місцевості. Але зернятко до зернятка – ми дізналися про це свято, коли розпитували наших сільських бабусь і дідусів, читали етнографічні матеріали.  Це свято завершує цикл зимових обрядів.

Немає жодного дня в українців без найменування і певного призначення. Це ми сьогодні, одурманені “блакитним екраном”, не маємо часу озирнутися навколо, придивитися до життя навколо, до наших рідних, до природних явищ, до листочків і квіточок… В давнину люди мали на ті спостереження час, вони допомагали їм у повсякденні.

Отже, які ще важливі дні місяця лютого? Стрітення – вже посеред тижня, який зветься М’ясоїдом. Бо з понеділка –  20 лютого – вже м’ясо не вживають, починається Сиропусний тиждень, Масляний тиждень, коли святкують Колодія. Це дуже давнє і цікаве свято, про нього розкажу окремо і докладніше.

17 ЛЮТОГО — МИКОЛИ

Цей день в народі ще називали студеним, бо що найчастіше він був морозним і сніжним: «Студений Микола снігом заніс довкола».

18 ЛЮТОГО – Вселенська батьківська субота

На цей день припадали «зимові діди».  Цей давній звичай поклоніння предкам, за яким готували коливо (з куті, меду та узвару; таку страву вживали і на поминках і називали «четвертою страшною кутею») та залишали на ніч для померлих або відносили на могилки. В цей день не брали шлюбів та відмовлялись від розваг.

2О ЛЮТОГО — ПАРФЕНІЯ

21 ЛЮТОГО — ХОМИ ВЕСНОГРІЯ

Пов’язували з приходом весни: прийшов Хома, вважай, зими нема.

23 ЛЮТОГО — ПРОХОРА І ХАРЛАМПІЯ

До дня Прохора баба охала: «Ой, холодно!» Прийшов Прохір і Влас: «Уже весна у нас!» Свято робочої худоби. Святять воду і кроплять нею тварин.

24 ЛЮТОГО — ВЛАСА

У церковному календарі це день святого Власія. В Древній Русі день Власа був присвячений Велесу — покровителю худоби. Ідол «скотного» бога був на Подолі в Києві. В цей день у багатьох місцях справляли різні обряди, щоб уберегти домашніх і свійських тварин. Влас вважався їх покровителем. Для селян це було надзвичайно важливе свято.

На Херсонщині в цей день відзначали так званий «бабський празник»: жінки, як правило, не працювали — винятком було намикати три мички, щоб ними «підкурити корову і теля». Під обід молодиці в шинку «замочували корови, щоб були лагідними». Потім, повернувшись додому, днищами (пристрій, у який застромлювали гребня для микання мичок, тобто під час виготовлення конопляної пряжі) били чоловіків, аби вони були ласкавими до своїх дружин.

25 ЛЮТОГО — СВЯТОГО МЕЛЕНТІЯ

На другий день після святого Власа — день святого Мелентія. Існує прикмета: якщо на Мелентія сонячна погода, то це віщує великі морози та метелицю.

Цього року МАСНИЦЮ святкують з 20 по 26 лютого

zastavka

Пропоную познайомитися зі статтею Зої Олександрівни Босик, кандидата культурології, завідувача лабораторії Українського центру культурних досліджень Міністерства культури України ((2012р.)

У статі здійснено аналіз репрезентації реліктових артефактів Масниці-Колодія у системі
народної культури з розкриттям та використанням атрибутивності двоїстих протилежностей в опозиції чоловіче/жіноче, світло/тьма, небо/земля, смерть/народження.
Ключові слова: репрезент, Масниця-Колодій, колодка, смерть, народження, релікти, артефакти, народна культура.
The article analyzes representation relic artifacts Pancake-Kolodiy in the popular culture with the
opening of dual opposites in opposition masculine / feminine, light / dark, heaven / earth, death / birth using their attributes.
Keywords: represent, Carnival-pack, shoe, death, birth, relics, artifacts, folk culture.

 

На колодках. Сумщина, 1907 рік.

На колодках. Сумщина, 1907 рік.

Парубки. Поч.ХХ ст.

Парубки. Поч.ХХ ст.

На Колодія в Музеї архітектури і побуту (с.Пирогів) спалювали Коструба.

На Колодія в Музеї архітектури і побуту (с.Пирогів) спалювали Коструба.

 

 

“РЕПРЕЗЕНТ РЕЛІКТОВИХ АРТЕФАКТІВ

МАСНИЦІ-КОЛОДІЯ

У СИСТЕМІ НАРОДНОЇ КУЛЬТУРИ”

Цілісність національної держави не можна собі уявити без національної свідомості, відродженя етносу, що ґрунтується на традиційних цінностях, без тих духовних і матеріальних набутків, що залишили нам попередники. Зокрема, репрезент реліктових артефактів Масниці в системі народної культури з подальшим дослідженням проблем втілення міфологічного образу в обрядову атрибутику та її символіку нині є мало висвітленими, що й актуалізує порушену проблему.

“Репрезент” у дослівному перекладі на українську мову означає “представник”. У нашому дослідженні представник є виразником етнокультурних та культуротворчих рис, типовим зразком одного з елементів народної культури. Він викликає асоціації з певними етнокультурними реліктами артефактів Масниці-Колодія, що існують у контексті певної системи народної культури. Репрезентант же за певних умов виступає важливою частиною символу, іноді навіть перебираючи на себе його функції. У цих випадках він наділяється особливим змістом, що не однаково інтерпретується на різних етапах обрядодійства, хоча його ознаки однаково “прочитуються” усіма чи більшістю членів громадськості.

Однією з важливих соціальних функцій світу речей є їхня знаковість, яка представляє етнічні символи чи їх первинний зміст.

Особливий інтерес викликає інформація, яку несуть народні елементи культури. За висловом С. О. Токарєва, “матеріальний предмет цікавить етнокультуролога не сам по собі, а в його ставленні до людини чи то у ставленні людини до цього предмета” [11, 5]. Отже, нас буде цікавити питання народної культури пов’язані з елементами етнічної символіки ритуального обряду Масниці-Колодія. Поглиблено напрямок символіки культури досліджує петербурзький вчений А. Байбурин: “За включенням у певну семіотичну систему речі функціонують як знаки, за випадінням із системи – вони знов перетворюються на речі. Власне, будь-яка річ, створена людиною, має властиві “знаковості” й “речовості”

залежно від того, яка з цих властивостей актуалізується, річ набуває того чи іншого семіотичного статусу, тобто посідає певне місце на шкалі семіотичних явищ, штучно створених людиною” [1, 55].

Проте нами буде здійснено акцентування на репрезенті реліктових артефактів Масниці-Колодія в системі народної культури та репрезентних функціях елементів культури у їх первинній сутності. Ця проблема поставлена і значною мірою вирішена М. Грушевським, М. Костомаровим. ЇЇ не обминали в своїх працях Ф. Бантиш-Каменський, А. Байбурин, М. Максимович, Н. Ковальчук, А. Кримський, М. Сумцов, П. Чубинський та інші, які кожен у свій час інтерпретували її в історичних, етнологічних, етнокультурих напрямках.

Глибоке зацікавлення окремими питаннями образної міфопоетики знаходимо у творах В. Войтовича, А. Голана, В. Жайворонка, М. Еліаде, В’яч. Іванова, В. Скуратівського, які й використовувались як вектори опрацювання даної теми.

Інтерес дослідників до проблеми народного масляничного дозвілля зумовив численні теоретичні та прикладні дослідження, привернув увагу спеціалістів різних галузей наукового знання, створив досить об’ємну джерелознавчу базу. Так, культурологічна сутність реліктових артефактів Масниці-Колодія первинно розкривається у реконструйованій А. Голаном ранньохліборобській релігії, де небо вважалося домівкою жіночого божества, а земля, підземний світ – чоловічого. З епохи бронзи бог землі “вийшов на поверхню і поступово посів головне місце на небі. Культ богині неба занепав, хоча елементи шанування богині часів неоліту збереглися в системі народної культури українців до нашого часу. За А. Голаном, коло, кільце у палеоліті та неоліті слугувало символом неба й асоціювалося з богинею” [9, 248]. У вищезазначеному тлумаченні можна вбачати символ засвоєного простору. Богиня вважалася покровителькою та втіленням живої природи. Її образ був пов’язаний з поховальним культом та потойбічним світом. Вона дарувала дощ, а значить – врожай. Одним з головних втілень богині було дерево. За часів неоліту в неї переважали риси непередбаченої стихії, до яких належить свято Масляної-Колодія. Це свято припадає на останній тиждень перед початком великого посту і, хоча за часом здебільшого святкується у лютому, має риси весняного свята і обрядову символіку шанування образу богині часів неоліту. На підставі того, що у лютому в Росії проводжали зиму зарано, коли ще лежить сніг, а на Близькому Сході вже ведуться весняні польові роботи, А. Голан робить висновок про формування образу свята в умовах ранньохіборобських культур у Передній Азії і переймання його народами Європи як релігійної традиції “У такому випадку жіночий силует/манекен, який випроваджували у час лютневого свята – це ідол зимової іпостасі неолітичної богині” [4, 111]. У той же час святкували пробудження бога землі. Взагалі “Масляна веде походження від культу бога землі” [4, 195]. Тобто, відтворення цілісної картини репрезенту реліктових артефактів Масляної вимагає здійснення ґрунтовних культурологічних досліджень, у яких основним має стати інтегративний підхід, тобто намагання поєднати різноманітні обрядові прояви системи народної культури. Народна культура як сфера формування первісних реліктових артефактів Масниці є малодослідженою цариною системи культуротворення.

Об’єктом нашого дослідження є схема побудови та функціонування реліктових артефактів Масниці-Колодія в українській традиційній культурі, основна прагматична функція моделювання обряду з елементами реліктових артефактів Масниці. А саме втіленням їх певних світоглядних цінностей в системі народної культури. Розкриваючи зміст концепту артефакт (от лат. are – ремесло, мистецтво и factum – зроблене), який викладено Вікіпедії [5] уточнимо дефініцією нашого контексту – артефакт визначається як репрезент культури створених людьми предметів та явищ духовного буття, його світогляд карбований фольклором. Отже, репрезент реліктових артефактів є ознакою цілеспрямованого втручання в спостережуваний процес Масниці-Колодія з наявністю деяких неврахованих чинників. Актуальність дослідження в цьому напрямі визначається тим, що нині духовність людей стає проблематичною і “розмитою”, а отже, потребує звернення до усталених зразків реліктових артефактів Масниці, що сформувалися у національній культурі.

Метою статті є аналіз репрезентації реліктових артефактів Масниці в системі народної культури з розкриттям двоїстих протилежностей в опозиції чоловіче/жіноче, світло/тьма, небо/земля, смерть/народження з використанням їх атрибутивності.

Звернемо нашу увагу на те, що за давніми традиціями у всіх слов’янських народів Новий Рік як свято відродження світу, розпочинався в березні, тобто з початком весни. Весняний цикл починався зі свята Масляної-Колодія (кінець лютого – початок березня). На відміну від інших язичницьких свято Колодія майже не зазнало християнського впливу й залишалося просто часом веселого дозвілля, пов’язаного з деякими елементами ритуалістики, тобто звичаю “тягнути колоду”, який полягав у тому, що парубкам і дівчатам, які не взяли шлюб у минулому році, на ознаку їх символічного покарання прив’язували поліно або стрічку і вимагали могорич. За жартівливою формою проглядається цілком серйозне прагнення селянської громади до регуляції своєї демографічної рівноваги. Як бачимо, що в народі Масниця існує ще й під назвою Колодія. Сама назва каже про самобутність свята Весни та його архаїку. Колодій був суто жіночим (“бабським”) святом. Хоча парубки в цьому святі теж брали участь, їхня роль була суто номінальна.

Відомо, що одна з назв масляного тижня – “Колодій”, в імені якого можна вбачати ритуального чоловіка Колоди. Колодієм на Україні називали також майстра, що робив колеса. В. Жайворонок у своєму дослідженні “Знаки української етнокультури” розглядає “коло, як замкнену криву, всі точки якої однаково віддалені від центру” [6, 300]. Тут же він подає слова пісні “Ой колом, колом до гори місяць/сонце йде” [6, 301], що й є підтвердженням кола у вигляді колеса.

Відповідно до того, що сонце навесні рухається вгору напевно і є широким поширенням на Масницю-Колодія звичай здіймати колесо догори на жердині або крокві. У фольклорі це найшло відбиток в обрядовій загальновідомій народній пісні “Кроковеє колесо вище тину стояло”.

Залежно від змін у житті людини в системі народної культури відображено поклоніння природі, особливо сонечку ясному. Вчені наголошують, що вже трипільці могли співати обрядових пісень про сонячний колообіг, тобто про сонце, що йде по колу. Згадаймо, що трипільське сонцепоклонницьке походження мають назви праукраїнських свят Коляда і Колодій, в основі яких закладені словосполучення Коло + да (дає) та Коло+діє, коли Коло починає “діяти”. Колодій, Колодки, Колодка, Масляниця, Масляна, Масниці, Сиропусна неділя тощо – це різні назви семиденного (з 11 до 18 лютого) праслов’янського свята на честь весняного пробудження природи – Сонця, Весни і Світла, що в опозиції є чоловічим/жіночим початком. Як бачимо, коло трактується як символ єдності, цілісності, безкінечності, завершеності. А Колодій – як сонячний бог, який щороку воскресає навесні, він же бог шлюбу, примирення та взаєморозуміння. Ось як описує це прадавнє свято В. Войтович: “Добрі люди пошановують своє повесніле Сонечко святом на честь Колодія, Бога Шлюбу [2, 236].

Свято Масниці-Колодія триває сім днів, що пов’язано з десяти обертальним завершенням сонця навколо осі та дев’ятим омолодженням місяця, що є сприятливим для народження потомства. Ось чому з Колодієм пов’язуються здоров’я та розгалуження родоводу, добробут, лад у господарстві і врожай на полях. Саме тому маленьку колодочку предки вважали галузкою родового Дерева життя, відгомін якої можна простежити і в народній казці про Телесика: колихання бабою полінця, з якого народився Телесик, що відображає давній матріархальний обряд. Підтвердженням цьому є ритуальне дійство, яке відбувається десь за місяць до Великодня, тієї благословенної пори, коли зимового ранку жіноцтво збирається справляти Колодки. Одна з жінок приносила до хати звичайне поліно – частину дерева життя та символ продовження роду. Інші жінки сповивають його, наче маленьку дитину, і розклавши на столі принесену складчину, п’ють та вітають одна одну з народинами. А довкола в народі було чути: “Народився Колодій, народився!” [10, 85–86].

Незважаючи на те, що це жіноче свято, під час обрядового дійства Колодки був важливим й прихід чоловіка. Отже, якщо в цей час заходив хтось із чоловіків, йому до ноги прив’язували невеликі колодки і він мусив відкуплятися пивом. А сповита колодка залишалася аж до суботи, бо у понеділок вона народилася, у вівторок хрестилась, у середу похрестини, в четвер колодка помирає, в п’ятницю її хоронять, а в суботу оплакують. Звичайно, ніхто за нею не плакав, цілий тиждень звучали веселі пісні та приповідки: Ходім, Колодію, /На нашу затію. /Будем їсти, будем пити, /Світ Божий хвалити [10].

Зазвичай починався Колодій в понеділок на сирному тижні. Вірогідно, що жінки та молодиці збиралися вдома у попаді, причому жодного чоловіка не запрошували і не допускали. Цей звичай називався “зносити мітки попаді” [12]. За іншими даними свято могло починатися у сільській корчмі, де вже міг з’явитися чоловік, корчма відігравала певну функцію місця сільських сходів та урочистостей. В цей же понеділок після святкування народин заміжні жінки обходили ті родини, де були нежонаті хлопці і прив’язували матерям колодку до ноги. Парубки заздалегідь готували гроші, питво, намисто, стрічки та хустинки, щоб відкупитися. В такий спосіб карали і дівчат, які перебирали женихами і не встигли пошлюбитися. Дівочу колодку прикрашали різнокольровими стрічками та паперовими квітками і прив’язували до лівої руки. В цей час Колодій наче карав тих, хто знехтував подружнім життям, нагадуючи: “Не женився єси, то колодку носи!” [2, 238].

Раніше, як і тепер, право вибору дружини належало хлопцеві. Однак були часи, коли раз на рік (на Колодія) таке право мала і дівчина. Цікаво, що хлопець не міг відмовляти дівчині, як свідчить прадревній закон матріархату. “Була я на Колодці, моргала я на хлопці. Ой гаю, хлопці, гаю, чорні брівоньки маю…”. Фольклор розкриває нам зміст “колодки”, які в українському селі були ще й місцем вечірніх зустрічей зібрання молоді, на брусах (колодах, колодках), складених біля якого-небудь подвір’я, городу на вигоні, майдані, зазвичай молодь супроводжувала своє дозвілля розвагами, іграми, співами, танцями. З цього приводу кажуть: “Сядьмо на колоді, поговорім о пригоді” або “Усі хлопці на колодці, а мого немає” (А. Метлинський).

Отже, як бачимо, головні дійові особи Масниці – жінки, що свідчить про прадавні, вірогідно, ще з часів матріархату до кінця не розгадані витоки свята. Зазвичай на це свято відбувається обов’язкове вживання “колодієвих” напоїв. Адже, у цей період, коли люди проводжають зиму та закликають весну, відчувається нестача вітамінів та поживних речовин в організмі людини. Саме тому й готувався напій від Колодія, для якого відшукуються сонячні рослини, що яскраво цвітуть жовтим кольором. Напої готувалися ранньою весною, влітку та на початку холодів із медунки, подорожника, цикорію, яглиці, м’яти, чебрецю, липового цвіту, кропиви, деревію, горобини, калини, смородини, аґрусу, первоцвіту, материнки.

На це свято годилося обов’язково помиритися, а ворогуючим людям пити такий напій “по колу”, щоб погасити злобу та роздратованість, наприклад сварливим сусідам, заздрісникам, свекрусі з невісткою; тещі з зятем, інакше зло за рік до наступного приходу Колодія так сточить серце та душу, як шашіль тверду деревину, роблячи її крихкою, а згодом перетворюючи її на порох. Недаремно наші прародителі прославляли Колодія, бо він ще Бог бадьорого духу, злагоди, міцного здоров’я. Відомо, що таємниці приготування знали не всі, тільки вибрані люди – знахарі, які були здатні повертати здоров’я, силу, молодість та спокій людям. Протягом усіх семи днів наші предки смакували Колодієві напої, співали – “Ой спасибі, Колодію, /Що зібрав до купки, /Гостювали, цілувались, /Аж злипались губки

[2, 238], танцювали, бо в цей день мали померти всі злі та ворожі сили і потрібно було готуватися до Великодня. Підтвердженням того, що дійства Масниці наближають до Великодня є народна пісня, яку співають дівчата цього тижня: “Не пускає мене мати /На вулицю погуляти, /А хоч пустить, то пригрустить: /– Іди, доню, не барися: /У сінечки та й вернися! /Бо на дворі піст наступає, /А хто його проскаче, /Той Великодня не побаче…” [3, 126].

Не менш важливим на сиропусному тижні було вживання традиційних страв. За народною традицією, на цьому тижні на Масницю-Колодія, з давніх-давен не знайти хати в Україні, в якій не було б вареників з сиром – “почекайте, варенички, прийде на вас Масниця!” або “Варенички доведуть, що і хліба не дадуть”, [6, 355] та сиру з сметаною, млинців, локшини на молоці та інших пісних страв.

Як бачимо, в системі народної культури українців був нерозривний зв’язок між повсякденною трапезою і святковою. Опозиція будні/свято чітко розмежовувалася. Особливо це виокремлено шанобливим ставленням до столу, харчів будень/свято та повагою одне до одного. Масниця завжди репрезентувалася варениками з сиром, та на порубіжжі з Росією – млинцями. Варто нагадати, що приготуванням вареників завжди займалися жінки/молодиці своєрідні Берегині роду.

У часовій організації застілля є етапи початок/кінець, репрезентуючи смерть/народження, завмирання/відродження асоціюється в системі народної культури, як зима/весна, пробудження/оновлення. Також вагомим в цьому напрямку лишається репрезент реліктових артефактів Масниці-Колодія в образі богині із сезонними ритуалами умирання і воскресіння природи та сонячного бога шлюбу Колодія, а також обрядами пробудження землі/весни із проганянням Зими-Мари, ночі/темряви тощо. Тому всі обходи мають чітку структуровану схему сонячного ходу по колу, спрямовану на пробудження природних сил, повернення їх до життя після зимового охолодження, з поверненням їм життєвої сили. Водночас, залишаючись нероздільними із зустріччю/проводами Масляниці, супутниці бога Колодія, після чого Колодій забороняє робити весілля, бо ще з сивої давнини наші діди-батьки засвоїли, що найкраща пора для народжень – кінець зими, коли починає воскресати природа. Породіллі, зазвичай, на початку польових робіт одужували, дітки трохи підростали, і не було особливих ускладнень у хліборобську пору. І недаремно Колодій після Масляної забороняє робити весілля, потрібно було одружуватись у січні, як зазначалося вище, найкраща пора для народження дітей – кінець зими, коли починає прокидатися природа.

Спорідненістю обрядів є циклічність мови й атрибутів, аналогічна функція ритуалів, звичаїв, святкувань. Аналогічно викладеному утворилися обряди з різними моментами землеробства, з чітким календарним поділом упродовж всього року. Зазвичай на Масницю-Колодія відбуваються обрядові обходи, які беруть початок ще з тих часів, коли поклонялися природі, вбачаючи в ній всю найвищу силу. До таких обходів можна віднести Масницю-Колодія, фольклор якої наповнений побажаннями благополуччя, урожаю відомі багатьом землеробським народам. Ритуальні обходи атропейно-магічні, тобто спрямовані як на плідність (жінки, які не мали тривалий період дітей, від атропейного дійства з колодкою могли завагітніти), так і на утримання стрімкої парубочої некерованої ерекції. Доречно зазначити, що основними парними протилежностями у первісному понятті були протиставлення жіночого і чоловічого начала, що пов’язувалося з особливостями соціальної організації та господарчої діяльності первісної людини [7, 206].

Звичайно, міфологічне нашарування, якщо й було, в процесі розвитку обряду стерлося, а залишилась розважальна функція прив’язування/волочіння колодки ходінням по колу вулиці, майдану, села, які змінюючись стали здебільшого грою, розвагою. Бо, як зазначає Ю. Круть, обряди – це синкретичне сплетіння з найпростіших дійств, словесних формул і танцювальних елементів, які в подальшому розвитку вдосконалювалися, диференціювалися [8, 18].

Масниця загальновідома обрядовими ритуалами “виганяння зими” та зустріччю весни зі спаленням Масниці або її проводами. Принагідно зазначимо, що для цього обрядодійства хлопці збирали по дворах непотрібні речі, складали все на льодяній гірці, а потім розпалювали багаття, яке символізувало весняне Сонце. Варто нагадати, що у спалюванні Масниці-Зими з давніх часів на емпіричному рівні було пізнано захисні властивості вогню, який виступав у ролі оберегу. Люди широко використовували його апотропеїчну здатність різних видоформ вогняної сили в обрядовій практиці. Детальніше споглянемо на ритуалістику, зокрема спалювання цього тижня на підвищених пагорбах старих речей та соломи. Солома як реперезент реліктового артефакту Масниці відігравала роль стимулятора/пробудника світла та тепла з подоланням темряви/зла. Прикметно, що хлопці в апотропеїстичних цілях розпалювали вогнище на пагорбах, полях, берегах річок. За світоглядним уявленням вважалося, що дим відлякує відьом, хвороби та морози. Ця традиція своїм корінням сягає, очевидно, тих часів, коли людський індивід, намагаючись захиститися від небезпеки довкілля, використовував для охорони свого простору вогонь, тобто коло обмеженого простору. Доказом цього є й те, що звільняючись від зими, смерті, мороку спалювали або розривали й опудало Морани (Мари) – солом’яної богині смерті. При цьому характерно, що люди цим дійством, немовби повертали її землі, аби дати тій силу для нового врожаю, в такий спосіб здійснювали циклічність оновлення. Такі уявлення з часом були перенесені на календарну обрядовість, особливо на свята з межовим статусом, в які, за народними повір’ями найбільш активізувалися ворожі людські сили. Принагідно варто зауважити, що у цих магічних дійствах виразно простежуються мотиви створення й захисного сакрального кола. Зокрема кола, по якому рухалися жінки з колодкою, возили солом’яну ляльку, каталися на санях тощо. Все разом узяте спрямоване не тільки для пробудження землі, оберегу, а й на досягнення спільної мети – забезпечення багатого врожаю, приплоду худоби, родинного благополуччя. Прикметно, що репрезент реліктових артефактів Масниці-Колодія стає зрозумілим тільки в системі народної культури. Відтак, можна констатувати, що Масниця-Колодій беруть свій початок з сивої давнини. Сам звичай колодки стверджує, що за час її проведення люди приходять до загальної згоди і  злагоди, забувають попередні кривди, сварки, щоб панував мир і спокій. Крім того, це свято проходило в громадських будинках/шинках, волостях, що нагадує про родовий устрій наших предків, ладування громадського життя. Щодо ідейного змісту й спрямування цього репрезента реліктових артефактів свята, то без сумніву можна сказати, що в основі його лежить ідея одруження, коли рід мав дбати про міцну та дружну сім’ю, про народження дітей у певний період року, тобто про приріст населення. Панувала ідея загального

миру, культ покійників та пошана до них (поминальна субота), дотримання основних засад моралі.

Отож, святкування Масниці-Колодія багате веселими та радісними ігрищами, з елементами театралізованого дійства, але водночас несе суттєве виховне навантаження. Незважаючи на те, що християнська церква включила Масляницю до свого календаря: масляний тиждень напередодні великого посту. Очевидними в наш час лишаються деякі спрощені елементи традиційного свята Масниці-Колодія, які використовують під час “Проводів зими”.

Проте, хіба цінності цього загадкового свята не актуальні тепер, коли на наших очах відбуваються демографічні метаморфози на тлі бездуховності і безморалля? Та нам є у кого вчитися. Наші предки в системі народної культури залишили нам цілу скарбницю зразків правил моральної поведінки молоді, кодексу честі і правди, порядності та любові. Нам залишається тільки прийняти їх у своє серце і вчити наших дітей на морально-етичних прикладах духовного життя нашого народу. Відтак, і зовнішні впливи, зумовлені поліетнічним простором, в цілому залежать від того, наскільки вони відповідають народним традиціям і можуть бути адаптовані, наскільки вони не суперечать народній культурі. Отже, репрезенти реліктових артефактів Масниці-Колодія у системі народної культури усталені і зберігають тенденцію до збереження традицій.

Використані джерела

  1. Байбурин А. К. Семиотический статус вещей / А. К. Байбурин // Анализ знаковых систем. История логики

и методологии науки. Тезисы докладов ІХ Всесоюзного совещания, Харьков, 1986. – К. : Наук. думка, 1986.

  1. Войтович В. Українська міфологія / В. Войтович. – К. : Либідь, 2002. – 664 с.
  2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис / О. Воропай. – К. : Велес, 2005. – 528 с.
  3. Голан А. Миф и символ : [2-е изд.] / А. Голан. – М. : РУССЛИТ, 1994. – 375 с.
  4. Артефакт [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ru.wikipedia.org/wiki/Артефакт.
  5. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник / В. В. Жайворонок. – К. : Довіра,– 703 с.
  6. Иванов В. В. Древнейшие формы челеловеческой культуры и их отражение в первобытном искусстве /В. В. Иванов // Ренессанс. – 1994. – № 8.
  1. Круть Ю. Хліборобська обрядова поезія слов’ян / Ю. Круть. – К. : Наук. думка, 1973. – 212 с.
  2. Семенова М. О. Відбиток міфологічних уявлень у мові українців та традиційній обрядовості / М. О. Семенова // Мова і культура. – К. : 2000. – Вип. 1. – Т. ІІІ.
  1. Скуратівський В. Святвечір : [у 2-х кн.] / В. Скуратівський. – К. : Вироб. комерц. Фірма «Перлина», 1994. –Кн. 1. – 288 с.
  1. Токарев С. О. К методике изучения материальной культуры / С. О. Токарев // Советская этнография. – № 4.
  2. Українські традиції і звичаї. – Харків : Фоліо, 2006. – 212 с.
  3. Шапар В. Б. Сучасний тлумачний психологічний словник / В. Б. Шапар. – Харків : Прапор, 2005. – 640 с.

 

Колодки для гостей Марійкиної садиби

Колодки для гостей Марійкиної садиби

Авторитетний вчений у галузі слов’янського фольклору і етнографії В.К.Соколова у своїй книзі “Весенне-летние календарные обряды русских, украинцев и белорусов”(М., “Наука”, 1979, 278 с.) подає розлогий матеріал про народне свято. Пропоную кілька цитат і власні коменти.

ПРО КОЛОДІЯ І МАСЛЄНІЦУ

“В целом русская масленица XIX в. представляла, собой сложный комплекс, состоящий из элементов, разных по происхождению, вре­мени и функции. Можно выделить следующие его наиболее сущест­венные компоненты: 1. Проводы масленицы: а) зажигание костров; б) проводы- похороны. 2. Обычаи, связанные с молодоженами. 3. Катание с ледяных гор и на лошадях. 4. Праздничная трапеза — блины. 5. Поминание усопших родителей. К этому присоединились различные увеселения, игры, народные представления, которые в связи с постепенным забвением первона­ чального смысла масленичного обряда выдвигались все более на первый план. Основной компонент масленичной обрядности — проводы или похороны Масленицы, которым в некоторых местах предшествовала ее встреча.” (стор.13). Причому, як постійно зазначає на своїх сторінках дослідниця, первісний сценарій свята вже тоді був замінений новітніми застосуваннями – самою назвою (Маслєніца), новими розвагами (штурм снігової фортеці, кулачні бої, карнавальна хода),  дуже простою і дешевою стравою – блінами (давнішою ритуальною стравою був “хворост” – укр. “вергуни, хрустики”).

“… у украин­цев был специфический масленичный обряд, который, уже в форме шутки, сохранялся очень стойко. Это обычай привязывать, волочить колодку, отчего и масленица в целом нередко называлась колодка, или колодий. Обычай волочить колодку отмечали почти все писавшие об укра­инской масленице.”(стор. 54)

Далі вона цитує: “Так, Н. Ф. Сумцов подчеркивал, что колодка- колодий составляет самую характерную особенность малорусской масленицы. «Орудие пытки и наказания — колодка — перешло в предмет шутки и увеселения и, наконец, дало название целому празднику» (Сумцов, 1890, 136—137)”.

Оце вже істинно московське трактування символу колодки!  Та все ж українці мають свою етимологі цього слова.

Також В.Соколова помилково вважала, що обряд “колодки” – трансформація найдавнішого обряду виготовлення і знищення зображення зими. На її думку на Україні Колодкою почали називати її зображення. Це визначило і матеріал, з якого “колодка” робилася, – дерево. Але колодійний обряд віддавав шану не зимі, а Дереву життя – дереву роду. Тому і вручалася колодочка – шматочок від розлогого дерева як символ течії життя – з роду в рід.

“В проведении этого обычая были местные отличия, но суть везде одна: женщины, собравшись, ходили по домам, где были взрослые парубки и девушки, и привязывали к их ногам колодку — обрубок полена или щепку (позже иногда прикалывали ленту, платок, цветок) — и не снимали до тех пор, пока молодежь не откупалась; на собранные деньги устраивали пирушку.

В Харьковской и Херсонской губерниях колодку привязывали к ноге и матерям взрослого парня или девушки в наказание за то, что они не поженили своих детей во время мясоеда; матери откупа­ лись водкой и угощением, иногда деньгами. Собранные деньги затем прокучивались “ (стор. 54)

“Привязывание колодки у украинцев — негативная форма чество­вания молодоженов, которое было распространено у русских и бе­лорусов на масленицу. Привязыванием колодки как бы отмечали, предавали общественному порицанию тех, кто не выполнил свой долг— не вступил в брак — и тем самым, по древним воззрениям, мог оказать вредное влияние на природу, не содействовал плодоро­дию.

Навіщо ж перекручувати, шановна?: 1)“молодожони” це вже одружені, 2) не негативна була форма, а жартівлива (нікого не били, у сніг не заривали, сани не перевертали – як в московстві).

“…если у русских некоторые масличные обряды и особенно увеселения были связаны с зимой, у украинцев преобладала весенняя тематика.” (стор.59)

Вірно, бо до нас весна приходить раніше.

IMGP1404ПРО ВАРЕНИКИ

І БЛІНИ

“Некоторые исследователи видели в блинах отголосок солярного культа — знак оживающего солнца. Но это мнение не имеет серьез­ных оснований. Блины по происхождению, действительно, ритуаль­ная еда, но связаны они были непосредственно не с масленицей и солн­цем, а с культом предков, который входил как составной элемент и в масленичный обряд. У русских блины — обязательная еда на похоронах и при поминовении умерших родственников” (стор.47)

“Знаком масленицы блины стали только у русских. Для украинцев и белорусов они не характерны. У украинцев на масленицу делали вареники — любимое украинское кушанье. «Вместо блинов москов­ских подают вареники со сметаной, на масленице — это главное блюдо» {Маркевич, 1960, 2). Поэтому о «чистом» понедельнике говорили: «Вареники доведуть, що и хлеба не дадуть» {Максимович, 1977, 502). «На пушене» (заговены) гостей также угощали варени­ками {Малинка, 1898, 160). Правда, в нескольких описаниях масленицы наряду с варениками и другими кушаньями называются и блины (Абрамов, 1905, 37; Иванов, 1907, 77; Чернявская, 1893, 91). Блины, видимо, стали появляться под русским влиянием. То же было и в Белоруссии. Да и у русских в некоторых местах блины как масленичная еда — явле­ние позднее. Описывая сибирскую масленицу XIX в., отмечали, что блины только начали здесь распространяться, обязательным угощением на масленицу был хворост. «Блины в Сибири — не принадлежность масленицы,— писал Н. С. Щукин,— их жарят по праздникам. Гречневые блины появились недавно, в городах их не знают» {Щукин, 1869, 939). А. А. Макаренко, описывая масленичную «яству», уже в начале XX в. не выделяет блины, а называет пирож­ки, блинчики, розанцы, вафли, хворост и другие кушанья (Макарен­ко, 1913, 144). То же наблюдаем и в некоторых местах европейской части России. Например, А. Жуков сообщал в 1878 г. из Калинской вол. Тотемского у. Вологодской губ.: «Блины, за редкими исключе­ниями, отсутствуют» (ГМЭ, 357, л. 21). В д. Широкое Шахунского р-на Горьковской обл. в 1975 г. говорили: «Блины не пекли, блины стали печь здесь в последние годы» (ГУ, колл. 36, п. 5, д. 14, № 5). Поэтому рассматривать блины как древний элемент именно масле­ничной обрядности нет оснований (хотя по происхождению это блюдо обрядовое).”(стор.47).